Как заставить власть прекратить воровать

Влада як феномен суспільного життя завжди в тій чи іншій мірі цікавила людину. Визначні мислителі та політологи, можновладці і пересічні громадяни віками розмірковували над питаннями: «Що є влада? В чому полягає її сенс і зміст? Кому вона належить? Є вона добром або злом?»

Відповіді на ці питання лежать в найрізноманітніших сферах. Давати відповіді на них намагаються представники різних професій, найчастіше – філософи, юристи, політики, політологи та журналісти.

Владу не треба любити, але її необхідно поважати, періодично змінюючи її носіїв (представників). Цей загальновизнаний постулат не викликає сумнівів. Мабуть, єдина влада, яка є незмінною – це влада батьків і вчителів.

Загальнофілософський підхід у розумінні влади полягає в її визначенні як наявності у особи (групи осіб) інтелектуальних та вольових якостей, що дозволяють їй формулювати ціль реалізовувати рішення щодо її досягнення шляхом авторитетного інтелектуально - вольового впливу або ж фізичного чи правового примусу на поведінку людини чи суспільства. Це так звана “влада авторитету”.

Крім того, існує ще й поняття “авторитет влади”. Вважається, що природою його розуміння є набуття влади особою чи групою осіб шляхом делегування “носію влади” авторитетних повноважень з боку іншої особи чи групи осіб.

Психологічна природа влади є похідною від психологічного статусу її носія та тих людей, які делегують йому владні повноваження. В свою чергу, психологічний статус носія влади ґрунтується як на загальній, так й на індивідуальній психології окремої людини та його соціуму.

З точки зору загальної і соціальної психології, а також психології особистості, кожна людина наділена природними якостями власного авторитету, тобто особистісного впливу на оточуюче середовище. Саме тому кожна людина всіляко намагається використати цей авторитет на користь собі та найближчому оточенню.

Проте людство так і не спромоглося створити універсальні правила суспільного життя, які б в повній мірі задовольняли всіх і кожного, інакше всі війни на нашій планеті давно б скінчилися. Саме тому людство погодилось на створення держави як механізму координації та коригування цих правил, наділивши її інструментами впливу і примусу.

Однак в реальному житті не все було так просто. Суперечки та війни за владу точаться й досі, змінюючи один суспільно-економічний лад на інший, одні правила на інші, одних можновладців на інших.

Світова і власна, українська, історія становлення і розвитку влади довела, що владу не можна довіряти одній владарюючий особі чи окремому інституту. Саме тому видатні мислителі надали людям ідею розподілу цієї влади на окремі складові, що згодом почали називати гілками влади, та винайшли важелі стримування і противаг.

Ці важелі формуються у правовому полі діяльності суб’єктів влади. Лише за умови збалансованості правового регулювання їх діяльності та беззастережного дотримання правових норм кожним, без виключення, представником владних структур можливе ефективне функціонування таких важелів і влади в цілому.

У нашому державному житті ми маємо безліч прикладів недотримання цього принципу: від депутатів-сумісників до депутатів-лобістів; від рядових державних службовців до керівників державних установ, які не виконують чи порушують вимоги правових норм.

Але не слід забувати, що всі державницько-управлінські функції виконують не машини, не віртуальні суб’єкти чи посланці з інших планет, а люди, які наділені кожен своїм психологічним статусом і своїм власним авторитетом, що спрямований, в першу чергу, на задоволення власних, а вже потім – суспільних, потреб. Тобто суспільство постійно має справу з конфліктами інтересів особи чи їх об’єднань.

Державну владу здійснюють конкретні люди, які окрім власного, притаманного кожному з них авторитету і психологічного статусу, мають ще й делегований їм суспільством державний авторитет, тобто  такі посадові повноваження та механізми впливу і примусу на своє оточення, що спрямовані на формування суспільно важливих цілей та їх реалізацію у повсякденному житті. Зважаючи на це, слід підкреслити, що суспільно важлива роль діяльності і поведінки цих конкретних особистостей є вкрай складною та суперечливою, в першу чергу з морально-психологічної точки зору.

Ще одна складова цієї проблеми – співвідношення та взаємозв’язок  таких категорій, як  психологія, мораль, право поміж собою та з державної владою.

Між будь-якими побажаннями і реаліями життя завжди є відстань, часто не мала, і це також об’єктивна реальність. Суспільство в особі сформованої ним державної влади, у свою чергу, постійно намагається досягти  однієї мети – співпадіння майже всіх цілей і потреб конкретної особи та громади, і її державних інституцій.  

Але ж цілі і потреби суспільства та конкретної людини часто-густо не співпадають. Якщо ж до цього додати такі чинники, як економічний стан та стан здоров’я самого можновладця та його найближчого оточення, потреби та наявність реальних можливостей щодо прийняття  владних рішень, що сприяли б покращенню не тільки  суспільного, а й власного життя-буття, то стає очевидним  зазначений вище висновок.

Це морально-психологічне протиріччя та чинники, що його зумовлюють, на мій погляд, є джерелом існування  корупції серед можновладців. Саме розв’язання цього протиріччя є нагальним завданням будь-якого суспільства і його державних інституцій, в тому числі й в Україні.

Отже, можна стверджувати, що боротьба з  корупцією на Землі буде вічною, а знищити корупцію, як явище, не вдасться нікому. Можливо лише ефективно контролювати її рівень, що не має сягати таких меж, за яким починається хаос і безладдя у всіх сферах суспільного і державного життя. 

Чи існують дієві методи і засоби боротьби з корупцією на користь позитивного авторитету державної влади ?

Так, вони є, і вони старі, як світ. Це постійний розвиток загальної та індивідуальної моральної, політичної і правової культури кожного; стабільне підвищення рівня економічного життя кожного;  формування і виховання правової і політичної свідомості та відповідальності тих, хто претендує  обіймати і, тим більше, обіймає посади державних службовців і політиків; професіоналізм у виконанні своїх обов’язків та професійна відповідальність за результати такої діяльності, і, нарешті, безкомпромісне позбавлення влади тих, хто неспроможний утриматись від корупційних діянь.

В той же час, слід звернути увагу саме на професійну відповідальність на противагу професійній безвідповідальності можновладців, оскільки, на мій погляд, цей дієвий метод боротьби з корупцією, в основі якого є психологія влади, залишається взагалі поза належною увагою як науки, так і практики державотворення.

Але це вже має бути окрема розмова.

Владимир khiqhhithidetkmp Сущенко

http://nv.ua/